Новина

Чимало випробувань випало на долю Петра ще з дитинства. Напередодні війни помер батько і мати залишилась сама з шістьма дітьми. За батька меншим братам і сестрам стала старша сестра Зіна. Дружньою родиною вони пережили евакуацію з Терехівки Гомельської області у Вороніж. Воєнні роки всімох мешкали в одній кімнаті одного з промислових бараків, працювали, навчалися. А взимку грілися біля благенької пічки-буржуйки, яку топили сухим полином. Після звільнення України переїхали з евакуації в Парафіївку на Чернігівщині.

Свій професійний шлях Петро Подоліч розпочав за прикладом старшого брата Івана, коли у 1950 році вступив до агролісомеліоративного технікуму у Ромнах. Через чотири роки він успішно закінчив навчання і навіть встиг попрацювати за фахом аж… два місяці, на озелененні автомагістралі Сизрань-Куйбишів. Кар’єру лісівника тимчасово перервала повістка до війська, якому юний Петро віддав три роки. Служив у Тирасполі, у підрозділі радіохімічного захисту.

Після служби у війську повернувся на рідну Чернігівщину – в Корюківський лісгосп. Починав техніком-лісоводом, потім помічником лісничого в різних лісництвах господарства. Життя тодішнього лісівника нагадувало побут офіцера – родина Подолічів витримала шість переїздів. У 1965 році Петра Івановича призначили лісничим Рубізького лісництва. Цей період свого життя лісівник пригадує з особливим теплом. І хоч попрацювати довелось чимало, його оточували добрі люди, надійні однодумці з якими приємно було втілювати в життя численні проекти й задуми. Будували виробничі й службові приміщення, створювали ставки та зони відпочинку. А ще лісництво опікувалося пасікою на 150 вуликів, яка давала до трьох тонн меду щорічно.

У 1971 році Петро Подоліч здійснює черговий переїзд – цього разу у Городню, бо переходить працювати у Городнянське лісництво.

- Коли родина переїхала сюди, в лісовому мікрорайоні було всього чотири будинки. Все це навколо будувалось за моєї безпосередньої участі. А які виробництва тут були! – не без гордості зазначив лісівник. Окрім переробки деревини тут заготовляли деревне вугілля, скипидар і смолу. Працював хвойно-вітамінний цех, який давав сировину для комплексних комбікормів. Будувалось житло для співробітників, зводили гаражі, цехи, контору. Навіть металеву протипожежну вежу нового зразка збудували.

Багато років поспіль Петро Іванович очолював профспілкову організацію у лісгоспі. Згодом його обрали головою профспілок робітників сільського господарства району. І він з честю захищав інтереси робітників і селян. При цьому доводилося справлятися з поточними роботами і з незапланованими -- щорічно висаджувати сотні гектарів лісу й ліквідовувати наслідки сніголамів, буревіїв та пожеж.

У 2003 році лісівник вийшов на пенсію і вже мріяв про тривалий відпочинок. Та не так сталося, як гадалося. Вже наступного року керівництво лісгоспу запросило пенсіонера попрацювати на облаштуванні та обслуговуванні шишко-сушарки. Чотири сезони відпрацював Петро Іванович заготовляючи насіння хвойних порід. При цьому він модернізував наявне обладнання, зробивши процес сушіння шишок більш зручним та ефективним.

Нещодавно Петро Подоліч відзначив 85-річний ювілей. Вік поважний, і як зазначив сам ювіляр – «без п’ятнадцяти сто!». Колегу привітали лісівники, а заслужений артист України Анатолій Кобзар навіть влаштував колишньому землякові домашній міні-концерт. Та, певно, найбільше теплих слів присвятили цього дня для батька й діда обидва сини, троє онуків і два правнуки.