Історія підприємства

Історія нашого підприємства

Городнянський держлісгосп був створений на базі ліспромгоспу
Городнянський лісгосп засаджував щороку по тисячі п’ятсот гектарів земель, непридатних для ведення колгоспного виробництва, молодими саджанцями, переважно хвойних порід.
Працівники Городнянського держлісгоспу отримали подарунок від Держлісагентства України — американо-корейський дорожньо-будівельний комплекс собівартістю 3 млн. 600 тис. грн.
Підприємство очолює досвідчений Сергій Аніщенко
1936
1950
2012
2013
Городнянський держлісгосп – ровесник багатьох своїх лісових побратимів Чернігівського ОУЛМГ, що вже відзначили або невдовзі відзначатимуть 80-річчя з дня створення.
80 звитяжних літ в людському вимірі – поважний ветеранський вік, а в параметрах лісового довголіття – це лишень вік зрілості, коли на повну життєву силу ліс віддячує за людські постійні турботи своїми незмірними багатствами, стає окрасою і гордістю землі, на якій він зростав, мужнів і оновлювався з кожним століттям.
Над городнянськими лісами, які сучасники по праву називають візиткою незалежної України, бо вони з північної її сторони є прикордонними, змикаючись із білоруськими і російськими лісовими масивами. Тим само починають собою європейський напрямок залізничних і автомобільних зв’язків із Заходом.
Пролетіли над ними десятки століть, і ведуть вони свій родовід ще з часів Київської Русі, про що свідчать унікальні дуби-велетні, які збереглися в Тупичівському і Невклянському лісництвах, та інші численні пам’ятки природи, що охороняються законом і оточені постійним піклуванням сучасних лісівників Городнянського держлісгоспу.
Але не завжди густими лісами славилась, скажімо, сама Городня. Ось, наприклад, в «Описанні Чернігівського намісництва» Д. Пащенка за 1781 рік сказано саме про місто Городню: «Навколо цього міста землі орної і сіножатей достатньо, а ось лісів, крім невеликих чагарників, нема». Отже, ліси, які дісталися у спадок нинішнім городянським лісівникам від колишнього міського голови, купця першої гільдії П.М. Писарєва та землевласника, депутата Державної Думи від Чернігівської губернії О.О. Свєчина (нині Городнянське і Тупичівське лісництва), створювалися довкола Городні в XIX–XX століттях. Останні ж дореволюційні насадження біля міста були закладені на угіддях заступника земського голови Калиновського в 1913 році. Це нинішнє урочище Калинівка, що відразу за районною лікарнею.
Кожне століття додавало городнянським лісам своїх характерних рис, які до наших днів і створили величний «портрет» городнянського лісу.
Свою ж трудову біографію держлісгосп як управлінська лісогосподарська структура в системі обласного управління лісового та мисливського господарства розпочав з 1936 року, коли був створений на базі колишнього ліспромгоспу.
Біля витоків нинішнього високотехнологічного лісівничого державного підприємства з розвиненими напрямками лісовідновлення на рівні сучасних досягнень лісівничої науки, лісозаготівлі і деревообробки з використанням європейських технологій стояло чимало справді талановитих організаторів лісогосподарювання. А також відданих своїй професії лісників, об’їждчиків, лісозаготівельників, лісничих, котрі сьогодні належать до плеяди ветеранів лісівничої справи, є і завжди залишатимуться гордістю нинішнього трудового колективу Городнянського держлісгоспу – визнаного лідера в структурі Чернігівського ОУЛМГ за рівнем рентабельності та ефективності всієї сукупності виробничих процесів.
До фундаторів нинішнього Городнянського держлісгоспу по праву належить Федір Ілліч Ханін, котрий пройшов разом із підприємством піввіковий шлях його вісімдесятирічної історії.
Найяскравішими для нього залишаються й досі п’ятдесяті роки минулого століття, коли він почав свою трудову біографію.
Тоді, у п’ятдесяті, всі лісові господарства великої держави, що вийшла з найбільш кровопролитної Другої світової війни переможницею, якраз втілювали в життя «Сталінський план перетворення природи». Згідно з цим планом і Городнянський лісгосп засаджував щороку по тисячі п’ятсот гектарів земель, непридатних для ведення колгоспного виробництва, молодими саджанцями, переважно хвойних порід, щоб якнайшвидше відновити дужу силу лісу, понівеченого війною.
Немало колгоспів було реформовано в лісництва, а в Моложаві та Невклі всі сільськогосподарські землі стали площами для лісонасаджень. У ті ж роки, згідно зі «Сталінським планом перетворення природи», пригадує Федір Ілліч Ханін, повсюдно впроваджувалася і акліматизація екзотичних для городнянських лісів насаджень, які і дотепер зустрічаються в цих лісах: модрина, сосна Веймутова, амурський оксамит, ялівець…
Саме в п’ятдесяті завдяки організаторським зусиллям тодішнього керівника були закладені основи безперервного циклу відтворення лісових насаджень, побудовано першу шишкосушарку, закладено перші розсадники. Вже в ту далеку пору лісівники Городнянщини повністю забезпечували свої потреби в насіннєвому і садивному матеріалі. І навіть відвантажували значні обсяги цієї продукції сусідам.
Нині можна стверджувати, що досить колоритними, якщо не сказати надто невтішними, були побут і умови праці тогочасних лісівників. Наприклад, директор лісгоспу їздив по території великого господарства на кінній упряжці, а взимку на так званих «лапцях» (санках каретного типу). Щоденна копітка праця лісників, об’їждчиків і лісничих була, по суті, небезпечною у зв’язку із запеклою боротьбою з розкрадачами лісу. Адже у важкі повоєнні роки чимало сіл Городнянщини були спалені дощенту загарбниками, і ті, хто повернувся з війни, закономірно прагнули переселити родину із землянки хоча б у маленьку хатинку. Але ділова деревина була суворо лімітована, бо масово відвантажувалася на потреби відбудови шахт, міст, заводів, фабрик, залізниць… Фронтовикам залишалась єдина можливість: тишком-нишком спиляти якийсь десяток дерев і крадькома вивезти їх із лісу. Нерідко траплялись навіть вогнепальні перестрілки лісників із самоправними «порубниками».
Саме з такого вогневого зіткнення розпочався 50 років тому і перший робочий день молодого лісівника Федора Ханіна. Такі «рани» і часом не зарубцьовуються, бо розумів потребу сільчан, але за службовим обов’язком не міг собі дозволити «легкодухість», бо у ті суворі часи її б ніхто не зрозумів.
Але ліс вистояв, зріс і змужнів, як поволі відбудувалися зрештою і спалені села Городнянщини.
Справжньою бідою у ті часи для лісівників була і боротьба зі шкідниками лісових масивів – пильщиками, короїдами, сосновими шовкопрядами, гусінню. Кілька літаків щороку обробляли лісові масиви отрутохімікатами, незважаючи на здоров’я самих лісівників, котрі також ледь не вручну нищили шкідників, разом з ними вдихаючи розсіяну отруту. Але хто тоді на це зважав! Гасло «Ліс – на потребу держави!» виконувалося беззаперечно навіть ціною здоров’я тодішніх піклувальників лісу. І якщо до кінця залишатися відвертим за «ювілейним столом» вісімдесятирічного лісгоспу-іменинника, то умови праці лісівників почали покращуватися лише на початку сімдесятих років минулого століття.
У ліспромгоспі з’явилися трактори, потужні автомобілі, бензопили, а лісничим видали навіть мотоцикли. І хоч легкими і тоді не були умови праці лісівників, трудовий колектив єднала головна ідея, що ліс повинен бути завжди і рік від року ставати дужчим і щедрішим. Тож головне завдання для лісівника будь-якого покоління – це висаджувати, плекати і берегти ліс – окрасу і зелений скарб землі.
До території сьогоднішнього вісімдесятилітнього ювіляра, що розкинулася в Городнянському і Сновському районах Чернігівщини, входять шість лісництв: Городнянське, Моложавське, Тупичівське, Невклянське, Рубізьке і Староруднянське.
Площа державного лісового фонду підприємства – 35,2 тисячі гектара. Майже 30 тисяч гектарів – це експлуатаційні ліси, в яких проводяться всі види рубок.
Ліси на які покладаються захисні екологічні функції у ДП «Городнянське лісове господарство» займають 4,5 тисячі гектара.
До природно-заповідних об’єктів держлісгоспу з відповідним режимом лісогосподарювання належать близько 3 тисяч гектарів змішаних високопродуктивних насаджень.
Щорічні вирубки головного користування займають понад 200 гектарів. На стільки ж збільшується і площа молодих лісів, бо у розсадниках держлісгоспу щороку вирощуються саджанці цінних порід дерев, які постійно поповнюють території.
Сприймаючи як незаперечний заповіт усіх поколінь лісівників «Зрубав одне дерево – посади сотню», у держлісгоспі дієво і наполегливо дбають про якісне масштабне відновлення лісових масивів та про подальше нарощування обсягів заготівель ділової деревини і виробництва готової продукції. Адже на неї чекають не лише українські, а й зарубіжні споживачі. Принагідно слід зазначити, що з кожним роком Городнянський держлісгосп налагоджує найтісніші зв’язки із зарубіжними та вітчизняними партнерами.
Важливу роль у господарюванні та розвитку промислового комплексу підприємства відіграє залізничне сполучення Гомель–Конотоп. Відрізок цієї колії Південно-Західної залізниці пролягає через станцію Городня, де облаштований нижній склад лісгоспу. Тут налагоджена переробка і відправка численним замовникам лісу та лісопродукції, в тому числі і на експорт.
На сьогодні городнянці заготовляють близько ста тисяч деревини на рік, у тому числі на рубках головного користування 81,05 тисячі кубічних метрів деревини.
Городнянський держлісгосп нині очолює Сергій Михайлович Аніщенко – людина, яка все своє життя присвятила служінню лісу.
Перефразовуючи відоме прислів’я з огляду на вчорашній день і сьогочасність Городнянського держлісгоспу, можна стверджувати, що так само, як і козацькому, так і лісівничому роду нема і не буде переводу – цілі династії городнянських лісівників створювали вже минулу і створюють нинішню трудову славу і потужний економічно-соціальний і виробничий потенціал державного підприємства «Городнянське лісове господарство».
Ось взяти хоча б нинішнього його очільника Сергія Михайловича Аніщенка. Маючи ґрунтовну освіту, він зарекомендував себе відповідальним і високопрофесійним лісівником ще будучи лісничим Новоборовицького лісництва, а згодом – головним лісничим ДП «Корюківське лісове господарство» і вже в сорок років очолив нинішній Городнянський держлісгосп.
Та свій перший трудовий екзамен на професійну зрілість він склав, можна сказати, перед батьком Михайлом Климентійовичем Аніщенком, котрий віддав лісовому господарству Сіверського краю понад сорок років справжньої трудової звитяги.
І не на порожнє, як ото мовиться, місце прийшов господарювати тоді ще сорокарічний керівник. До нього Городнянський держлісгосп очолював понад два десятиліття Василь Федосійович Тимко, який свій професійний і організаторський хист гартував у Добрянському держлісгоспі під керівництвом Федора Панасовича Савченка. А вже з-під батьківської руки Василя Федосійовича Тимка теж вийшли десятки першокласних спеціалістів лісівничої галузі, котрі трудяться тепер на лідерських постах Чернігівського ОУЛМГ і, можна сказати, «тимківська» династія одержала своє продовження в особі доньки Алли Василівни – головного економіста Городнянського держлісгоспу і онука Сергія, котрий завершує навчання Національному університеті біоресурсів та природокористування у м. Київ.
А взяти династію Лошиків з цього ж таки Городнянського держлісгоспу – Анатолія Васильовича, лісничого Невклянського лісництва і його дружину Олену Михайлівну – помічника лісничого Тупичівського лісництва. Вона донька колишнього лісничого Тупичівського лісництва Михайла Марковича Сташенка, яка після закінчення десятирічки із золотою медаллю без вагань подала документи до Української сільгоспакадемії на лісогосподарський факультет, де і зустріла свого судженого, волинянина Анатолія Лошика – теж вихідця з великого лісівничого волинського роду. Після навчання обоє приїхали до Городнянських лісів, щоб саме тут продовжити лісівничу династію, виховуючи сина Сергія, який нині працює майстром лісу у Тупичівському лісництві, та доньку Ірину, яка нині навчається в альма-матер батька й неньки – Національному університеті біоресурсів і природокористування…
Воістину, лісівничому роду таки нема й не буде переводу!
І славна плеяда держлісгоспівських ветеранів – хто плекав городнянські ліси і серцем, і невтомними руками як у передвоєнні «п’ятирічки», так і в повоєнні невимовно тяжкі роки, хто піднімав з руїн лісництва і села, закладаючи довкола них і на всіх лісових масивах молодняки, висіваючи в борозну насіння, а під життєстверджуючий лісосадівничий «меч» – молоденькі саджанці. А ветерани пізніших десятиріч минулого і вже нинішнього століть, хто прийняв лісову звитяжну естафету від старійшин повоєнних років, хто взяв під свою опіку оті саджені ще ними деревця, котрі стали вже молодняками, а де й дозрілими лісами – вся ветеранська когорта звитяжців гідна слави і синівської пошани сучасних лісівників Городнянського держлісгоспу-ювіляра і щедрої чарки за ветеранське здоров’я і довгі літа за святковим столом на честь вісімдесятирічного іменинника. Згадаймо поіменно і тих трудових звитяжців, хто був попередниками нинішньому керівному складу Городнянського держлісгоспу, займаючи посади директорів, заступників, головних спеціалістів, лісничих, керівників виробничих підрозділів ДП «Городнянське лісове господарство». Цей авторитетний і донині серед людей «командирський корпус» також гідний доброї пам’яті вісімдесятирічного ювіляра. Це, передусім уже згадувані, а ще директори: Попко Іван Юхимович, Турчин Дмитро Арсентійович, Турчин Пилип Федосович, головні лісничі: Медвєдєв Олексій Сергійович, Ханін Федір Ілліч, Аніщенко Володимир Миколайович, головні інженери: Калиновський Станіслав Тихонович, Карпинський Михайло Кіндратович, Журило Микола Григорович, головний механік – Стеблянко Василь Степанович, лісничі: Подоліч Петро Іванович, Саргородський Олександр Михайлович, Сташенко Михайло Маркович, Савченко Микола Григорович, начальник н. складу – Белас Василь Денисович, об’їждчики: Шуляк Василь Демянович, Довгопол Євгеній Леонідович, лісник – Тимошенко Олександр Тимофійович, водій лісовоза, кавалер ордена Леніна – Мазепа Іван Миколайович, трелювальник кіньми – Товстиженко Михайло Максимович, лісокультурниця – Лозьбень Любов Григорівна.
Ну і, звичайно ж, гріх обійти увагою та пошаною тих, хто сьогодні на «командирських» постах кермує всіма виробничими структурами підприємства, твердими і надійними руками тримає кермо цього дивовижного «корабля» із велетенськими зеленими вітрилами, ім’я якому – ДП «Городнянське лісове та мисливське господарство».
Особливо шанують у трудовому колективі держлісгоспу зокрема й інженера з охорони і захисту лісу, колишнього головного інженера підприємства Анатолія Михайловича Сапітона. Попередньо отримавши лісівничий гарт майстра лісу, інженера з реалізації продукції, інженера з охорони та безпеки лісу та на інших посадах, що й сформували його вимогливий, але завжди високопродуктивний стиль роботи на довгі роки. За це і пошана від людей. Чому? Відповідь очевидна, бо сучасне лісове господарювання на всіх напрямках виробництва вимагає комплексної механізації не лише трудомістких лісових робіт, а й деревообробки. Причому не просто механізації, а механізації європейського рівня, який би гарантував не лише безпечні, а й високопродуктивні умови праці всіх лісівників – і тих, хто трудиться на лісовідновленні, і тих, хто господарює на заготівлі деревини, її транспортуванні і обробці за новітніми технологіями, які тільки й гарантують високу якість і підвищений попит споживачів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.
Нині в ліс, можна стверджувати, «прийшла» широка комп’ютеризація не лише виробничих, а й усіх економічних, фінансових та навіть соціальних процесів, що відбуваються повсякчас на держпідприємстві сучасного рівня.
Приміром, дерев’яні та дюралюмінієві «виделки» для вимірювання діаметра стовбура нині успішно замінили їх електронні аналоги. А замість примітивних висотомірів успішно нині користуються електронними.
А додаймо до комп’ютерних та інформаційних технологій безвідмовну, високопродуктивну і безпечну для лісівників роботу потужних механізмів і верстатів, які діють нині в держлісгоспі на нижньому складі, в деревообробних цехах, забезпечуючи точність і високу якість виробів, додаймо транспортну потужність автомобілів і сучасних марок тракторів, які сьогодні прийшли в ліс – і то далеко не повною мірою буде вичерпане коло службових відповідальних обов’язків, які невтомно виконує у своїй практичній діяльності і нинішній головний інженер господарства Олександр Васильович Дем’янцев. Володіючи непересічним хистом вимогливого організатора, завжди домагається тісного співробітництва всього інженерного корпусу господарства – енергетиків, техніків, механіків, транспортників і деревообробників з єдиною метою – підвищити економічну і виробничу снагу держлісгоспу, щоб люди працювали продуктивніше, мали гідний заробіток і, безумовно, безпечні та належні умови праці. Такими турботами живе і трудиться головний інженер держлісгоспу.
Один з відомих мудреців якось висловив думку, що будь-яке людське життя – це передусім постійна турбота про його майбутнє. А до майбутнього і людини, і лісу веде багато шляхів. Котрий з них обирати? Тільки той, який забезпечить це майбутнє добром і гідністю.
Виходячи саме з такої істини, в колективі Городнянського держлісгоспу постійно приділяють неослабну увагу соціальній проблематиці. А вона багатогранна. Це і забезпечення належних умов праці та побуту трудівників, це і обов’язкове, рік від року, зростання рівня добробуту лісівничих родин, щоб гідним був і заробіток, і постійною підтримка пенсіонерів та дітей із лісівничих сімей, це і турбота про підготовку гідної молодої зміни сучасним лісівникам в учнівському лісництві, у залученні учнівства до посильної праці в лісі, до охорони його флори і фауни. Цими турботами постійно переймається і саме керівництво держлісгоспу, і його профспілкова організація, яку очолює Ярослав Геннадійович Коваль.
До цієї царини турбот належить, зокрема, робота їдальні Городнянського держлісгоспу. Вже третє десятиліття очолює цей вельми важливий для лісівників соціальний заклад Раїса Петрівна Алійник — кухар із багаторічним стажем, досвідчений фахівець, що віддає всі свої старання та уміння улюбленій справі.
А ще ж вона дуже квіти любить, тому їдальня нагадує оранжерею, де ростуть і квітнуть п’ятдесят видів різноманітних квітів та екзотичних рослин. Навіть благородний лавр тут прижився. Здається, ця привітна жінка знає мову своїх барвистих вихованців, бо любов до них – від її гарячого, турботливого серця.
Наскільки правильна істина, що майбутнє лісу – це насамперед турбота про учнівське лісництво і щасливе самопочуття всієї городянської малечі, настільки й відкриті серця для дітей у всього трудового колективу держлісгоспу, в тому числі, звичайно, і в його керівництва.
Так, до 25-річчя незалежності України городнянські лісівники підготували чудовий подарунок для малят міста і, звичайно ж, їхніх батьків – казкове містечко для найменших. Відкриваючи його, директор держлісгоспу Сергій Михайлович Аніщенко сказав: «Ми побудували це казкове містечко на околиці Городні під шатами струнких беріз і високих сосон, щоб з ранніх літ наші діти змогли милуватися вродою рідних лісів, шанувати неспокійну і нелегку професію лісівника».
Цій турботі присвячена постійна опіка і допомога лісгоспу учнівському лісництву, в якому вже виховується друге покоління юних природолюбів.
Щовесни до акції «Майбутнє лісу у твоїх руках» юні природолюби висаджують молоді саджанці, це вже стало доброю традицією. В урочищі Гніздищенська дача до 80-річчя утворення держлісгоспу було висаджено 80 молодих дубків.
Усі тонкощі висаджування дубків розкривав своїм старанним помічникам, головний лісничий підприємства Сергій Михайлович Заяць, показуючи, як правильно посадити деревце, щоб воно обов’язково прижилося. А наостанок сказав слова, які не могли не запасти в юні душі: «Цей ліс ви, діти, посадили для своїх онуків, а може, й правнуків. Якщо сосняки та березняки, посаджені вами, ще побачите дорослими, у розквіті свого віку, то сьогодні посаджена вами діброва зустрічатиме наступне 80-річчя нашого городянського держлісгоспу, тобто його сто шістдесяті роковини!»
Нехай же ростуть дубки разом із юними лісівниками для добра і щастя рідних лісів, рідної Чернігівщини, всієї України!