Новина

Знаний на Городнянщині лісівник Анатолій Сапітон нещодавно відзначив 70-річний ювілей. Без перебільшення все своє життя він присвятив лісовому господарству району. З дитинства закоханий у ліс він не звабився успіхами в інших сферах діяльності, а їх було чимало в його житті, й залишився вірним зеленому світу дібров, березняків та соснових борів.

Любов до лісу росла в ньому з дитинства, яке проходило «на хуторі Заводському» у Тупичеві. Одразу за городом починався ліс, а в ньому Хоків рівчак – улюблене місце ігор місцевої дітвори. Саме там проводив весь свій вільний час маленький ще Толя. Як виявилося пристрасть до лісу у нього спадкова, бо його рідний дід Олександр Аврамович також був лісівником. Та про це він дізнається вже у зрілому віці, коли вже його власна донька Марина, вивчаючи сімейний родовід, відкриє цей факт в архівних документах.
Після закінчення восьмирічки у 1965 році Анатолій вступив до Лубенського лісового технікуму. В цьому ж році юнак втрачає батька, тому поряд із навчанням доводиться працювати. Паралельно захоплюється вільною боротьбою, бо тренує майбутніх лісівників сам Володимир Белов, майстер спорту міжнародного класу. Згодом тренера забирають в столицю, а юний борець Сапітон, перекваліфіковується на бокс.
-- Взимку ще й в лижних перегонах брав участь, грав у хокей, разом з цим будували
власними силами їдальню технікуму, ще й встигали вагони розвантажувати, щоб копійчину заробити. Молоді були – витривалі! – з посмішкою пригадує Анатолій Михайлович.
Після закінчення технікуму повертається на Городнянщину працювати в лісгоспзаг, в якому й всі практики проходив. А через півтора місяці йде служити у військо. Потрапляє до групи радянських військ у Німеччині. Молодому енергійному танкісту Сапітону виявляється мало однієї служби – він активний учасник спортивного життя військової частини, яка, до речі, знаходилася на острові Форст Цинна, поряд зі зловісною базою-лабораторією гітлерівців Пенемюнде.
Здібного спортивного сержанта примічає керівництво й настійливо запрошує лишитись на понадстрокову службу. І вдруге ліси Городнянщини стають сильнішими за кар’єрну спокусу. Анатолій Сапітон повертається додому з війська і йде працювати в лісову бригаду рідного лісгоспзагу. Через кілька місяців роботи старші товариші рекомендують молодому лісівнику продовжити профільне навчання. Особливо наполягав Василь Дем’янович Шуляк, який підштовхнув юнака вступити до столичної сільгоспакадемії на факультет лісового господарства. Мовляв, молодий – іди навчайся, нічого в бригаді ходити!
Зі вступом до вишу трапилась кумедна історія, коли виклик на навчання отримав не наш співрозмовник, а його однофамілець і тезка з Тупичева. Завдячуючи такій помилці, Анатолій Михайлович «прогуляв» більше місяця навчань, і мусив надолужувати пропущене в авральному режимі. Молодий лісівник швидко адаптувався до нових умов і закінчив академію на відмінно, отримавши диплом з відзнакою. І знову під час навчання перед юнаком постало одразу кілька кар’єрних спокус, бо активний спортсмен і відмінник потрібен був не тільки рідній академії. Однак Анатолій Михайлович твердо стоїть на своїх позиціях і знову повертається до рідного лісгоспу у Городню.
Слід окремо зазначити, що Анатолій Сапітон був переможцем і призером численних всеукраїнських і галузевих змагань з лижного спорту, багатоборства, боксу, лісового багатоборства та інших спортивних та прикладних дисциплін. Є кандидатом у майстри спорту з лижних перегонів.
У 1977 році Анатолій Михайлович став технічним керівником нижнього складу. Саме тоді цей підрозділ лісгоспу розбудовується і модернізується. Тут будують залізничну гілку з комплексною системою завантаження вагонів створюються нові цехи і нарощуються переробні потужності.
-- Певно, найважчим періодом був той, коли вантажили продукцію одним єдиним краном. Працювали за ковзним графіком, часто без вихідних, бо вагони треба було розвантажувати і завантажувати вчасно, за простій залізниця штрафувала підприємство, - пригадав наш співрозмовник.
Через десять років Анатолія Сапітона призначають головним інженером лісгоспу. Саме на ці роки припадає період бурхливого розвитку підприємства. Анатолій Михайлович бере активну участь у створенні нового цеху переробки де встановлюють дві нові пилорами і 21 верстат навколо рамного обладнання. Разом із цим будуються столярний, смолоскипиданий і хвойно-вітамінний цехи, сушарка деревини, напівавтоматична лінія розкрижування. Налагоджується широка заготівельна робота – у лісгоспі працюють грибоварні пункти, заготовлюються ягоди, березовий сік й лікарська сировина. Лісгосп вкотре стикається із гострою нехваткою кадрів. Щоб якось вирішити цю проблему максимально механізовуються всі виробничі процеси. На ділянках в лісі запроваджуються нові технології – трелювання деревами та обрубка гілок на верхньому складі.
Разом із такою інтенсивною працею на рідному підприємстві Антатолій Михайлович бере активну участь в суспільному житті району та міста. Він – депутат районної ради від міста, а ще організатор і активний учасник спортивних секцій волейболу у лісгоспі та боксу у міській школі №1.
Останні роки роботи у ДП «Городнянське лісове господарство» Анатолій Сапітон працював інженером захисту лісу. Робота неспокійна, як то кажуть на ногах і «на колесах». Постійні рейди, відводи, захист лісу від браконьєрів, крадіїв і шкідників, організація комплексу протипожежних заходів – всім цим опікувався наш співрозмовник.
Незадовго до свого ювілею Анатолій Михайлович вийшов на заслужений відпочинок. Це рішення він прийняв сам:
-- Я вже напрацювався – пора й відпочити. А ще – треба давати дорогу молодим. Нехай
працюють, розвиваються і примножують наші ліси. Серед всіх своїх здобутків і надбань найбільшим для мене був, є і буде колектив ДП «Городнянське лісове господарство». Про цих добрих, чуйних і надійних людей можна говорити безкінечно. Я щасливий, що мав честь працювати з ними, гордий тим, що й на пенсії лишаюсь одним з них! – заявив Анатолій Сапітон.
За десятиліття праці він став наставником для кількох поколінь молодих лісівників. До нього звертаються колеги, колишні керівники і підлеглі щоб отримати мудру пораду, а інколи просто щоб почути добре напутнє слово.
А ще він добрий сім’янин, чуйний чоловік і добрий батько та дід. Наприкінці розмови Анатолій Михайлович відкрив нам кілька секретів успіху. Каже, треба займатись тільки тим, до чого лежить душа і на що точно вистачить часу. А відпочивати треба активно, бажано в рамках своєрідного чоловічого клубу – у спортзалі, на рингу чи бодай раз на тиждень бувати з друзями у лазні. Отакий він – справжній лісівник, вірний син свого зеленого краю.