Новина

- Нині всі ліси нашої країни знаходяться у державному управлінні. Лісгоспи, як державні підприємства, у значній ча­стині України є бюджетоутворюючими підприємствами, а лісо­ве господарство ведеться ефективно і прибутково. Приблизно 42% обороту нашого підприємства становлять податки й збо­ри, які ми щорічно сплачуємо до бюджетів всіх рівнів. А це, між іншим, рівень таких соціапьноорієнтованих країн, як Швеція та Латвія. Більше того - лише 25% прибутків підприємство ли­шає собі для розвитку, 75% прибутку отримує держава. Тому виникає одразу кілька зустрічних запитань. Чи буде приватний власник віддавати таку частину прибутку і платити податки хоча б у співставних обсягах? Відповідь очевидна - навряд чи! Та перш, ніж розбирати деталі ймовірної реформи галузі, треба відповісти на головне запитання. Навіщо так кардинально ре­формувати систему, яка ефективно й прибутково працює? Не зрозуміло. Зазвичай реформ потребують збиткові та деграду­ючі підприємства, галузі, системи управління, чого не можна сказати про сучасне лісове господарство країни, — поділився думками Сергій Аніщенко.

У контексті самої реформи лісівників непокоїть кілька тен­денцій, які випливають з урядової ініціативи. По-перше, лісів­ники категорично проти концесій у лісовому господарстві. Істо­ричний та світовий досвід показує, що концесії (або надання лісів в оренду) зазвичай призводять до виснаження лісів, а по­декуди й до спустошення територій. Так трапилось наприкінці XIX - початку XX століть на Далекому Сході у колишній Російсь­кій імперії та Китаї. Негативна ситуація повторилась у 90-их ро­ках минулого століття в Болгарії, Грузії та Росії. Менш кризові, проте також негативні тенденції спостерігались у XX столітті з наслідками діяльності лісових концесій у США та Канаді. А роз­гул лісових орендарів у Бразилії призвів до настільки масштаб­ного винищення тропічних лісів Амазонської сельви, що нині їх відновленням та охороною переймається чи не весь світ! Тож світова практика більш, ніж наочно демонструє неспромож­ність навіть розвинених держав ефективно контролювати кон­цесіонерів.

- Відкритим лишається й ряд супутніх питань. Наскільки широкі повноваження надасть держава приватникам? Наші люди за багато десятиліть вже звикли до того, що вони мають практично необмежений доступ до таких лісових ресурсів, як

гриби, ягоди, лікарські рослини, гілки для лозоплетіння. Кожен може практично без обмежень влаштувати в лісі пікнік, виїхати з родиною на природу та інше. А якщо приватник матиме право закрити такий вільний доступ до лісу і таки скористається цим правом? Це створить чергову соціальну напругу в суспільстві, -- вважає директор лісгоспу.

Другою тривожною тенденцією для лісівників в урядових реформах є глобальна централізація лісового господарства. Кабмін планує створити єдиний центр керування лісовими господарствами у столиці, а на місцях залишити тільки «міс­ця проведення діяльності», тобто по факту - цехи. Як можна управляти городнянскими ділянками з Києва? А закарпатськи­ми?

-     Нещодавній досвід лісівників Житомирщини показує, що навіть у межах великого лісгоспу важко ефективно і швидко господарювати. Тому наші колеги-сусіди були вимушені розді­лити кілька великих лісових підприємств на менші. Загальнові­домо, що укрупнення підприємств збільшує бюрократичне на­вантаження, а бюрократія дуже гальмує своєчасне прийняття рішень та виробничі процеси вцілому, — навів приклад наш співрозмовник.

Найбільше непокоїть лісівників збереження і відновлення лісів. Й не тільки у контексті лісопосадок. Щороку лісівники зустрічаються із низкою сезонних, періодичних та раптових проблем - пожежонебезпечними періодами, коливанням рівня ґрунтових вод, нашестям тих чи інших шкідників. Останнім ча­сом чимало школи лісовому господарству завдають коренева губка та верхівковий короїд, ефективно боротися з якими мож­на лише оперативними санітарними рубками вражених ділянок та прилеглих до них буферних зон. Хто буде здійснювати подіб­ні роботи у контексті реформи - також загалом незрозуміло.

-   Особисто я - прихильник різних форм власності у будь-якій галузі народного господарства, утому числі й у лісовій. Однак для всіх учасників господарювання повинні бути створені однакові умови та однакові правила гри незалежно від форми власності. Тоді лісова справа буде системною і не створюватиме ризиків власне для самих лісів. Більше того - ведення лісового госпо­дарства - це не тільки добування лісу, а ще й його відновлення і догляд. І саме ця сфера діяльності - головна. Інакше ми ри­зикуємо залишитись взагалі без лісу. Тому ведення лісового господарства повинно відбуватись під прямим безпосереднім наглядом держави, про що більш, ніж красномовно свідчить світовий досвід. Останнім часом на різних рівнях нав'язуєть­ся думка про те, що приватний власник більш ефективний, ніж держава. І, щоб змінити ситуацію на краще, треба змінити форму власності, приватизувати підприємства. На мою дум­ку, є більш логічне вирішення цього питання - якщо державне управління неефективне, може, державі слід просто найняти ефективних керівників? - підсумував директор ДП «Городнян- ське лісове господарство».

Окрім глобальних переживань за долю галузі й лісів України, лісівників у майбутній реформі непокоять й більш приземлені, проте не менш насущні питання. Адже будь-яка реорганізація зазвичай призводить до скорочення робочих місць, що для частини зайнятих у лісовому господарстві означатиме втрату роботи, доходу, засобів для життя з припиненням кар'єрного зростання, подальшим пошуком нової роботи, ймовірною змі­ною діяльності й іншими життєвими негараздами.